Почнемо з того, що жоден бізнес не витрачає гроші “просто так”. Це не хобі, не терапія, і не спосіб здружитися з незнайомими дяденьками в дата-центрі. Усі витрати — це або інвестиція у вартість, або плата за підтримку операційної життєздатності. Витрати на трафік — це не подарунок, а технічна необхідність. Називати їх «просто витратою» — це як казати, що хліб у пекарні — просто наповнювач для вітрини.

Далі — цікавіше. Хтось із креативним ентузіазмом пропонує зробити трафік джерелом конкурентної переваги. Схоже, десь у загальному шаблоні загубився контекст: коли всі користуються одним і тим же сервісом — це не конкурентна перевага, це інфраструктура. Ви ж не називаєте наявність електрики чи дороги до складу — стратегічною перевагою?

IXP — типовий приклад екосистеми, де виграєш тільки тому, що всі підключені. І чим більше учасників — тим менше унікальності. Усі грають на одній дошці, обмінюються трафіком, як сусіди по маршрутизатору. Це створює ефективність — так. Але не створює асиметрії. А без асиметрії немає конкурентної переваги. Хіба що ти єдиний, хто в цій мережі сидить на коліщатах і в підвалі тримає Netflix.

І як наслідок — чим більше інфраструктури, тим більше бажання у кожного з учасників зменшити витрати на неї. Це нормально. Це ринок. Саме тому провайдери підписуються до IX — щоб здешевити транзит, зменшити залежність і мати більше гнучкості. Але навряд чи хтось серйозно розглядає це як шлях до ринкового домінування.

Тож перш ніж робити гучні заголовки, краще зробити ревізію термінології. Бо якщо трафік — це конкурентна перевага, то Ethernet-патчкорд — це стратегічний актив. А ще краще — назвати речі своїми іменами: ефективність, економія, масштабованість. Без пафосу, але з мізками.